Від грубого до дрібного — правильна обробка поверхонь

У деяких галузях вимоги до якості поверхні дуже високі. Коли йдеться про продукти харчування або хімічну продукцію, потрібні особливо гладкі поверхні, щоб на них не затримувалися залишки продукції, і не утворювалася іржа. Але наскільки гладкою має бути гладка поверхня? Часто при шліфуванні металу йдеться не лише про зовнішній вигляд, але і про якість поверхні — визначену стандартом ISO кількісну величину. Неозброєним оком важко помітити всі нерівності. Щоб оцінити якість поверхні, визначається глибина шорсткості. «Щуп із діамантовим наконечником рухається поверхнею металу, фіксуючи на своєму шляху всі нерівності й подряпини, і створює на основі цього профіль поверхні. Щупи відповідають певному стандарту, що точно визначає, як довго і з якою швидкістю кінчик щупа має рухатися поверхнею. За допомогою профілю поверхні визначаються різні показники, наприклад, максимальна й мінімальна глибина подряпин і середнє значення шорсткості» — пояснює Гартвіґ Данґендорф, продакт-менеджер компанії Klingspor.

Від шорсткої до гладкої поверхні

На полірованих або покритих поверхнях використовують інший метод. Спеціальний прилад вимірює, наскільки сильно відбивається світло. Чим гладша поверхня, тим вища ступінь блиску. Глибина шорсткості, що вимірюється за допомогою щупа, визначається в мікрометрах (мкм). Коли завдання шліфувальника досягти певної глибини шорсткості, йому потрібно знати з чого починати. Від цього залежить, яку зернистість абразивного інструмента він обере. Це пов'язано з практичним досвідом, спершу користувач оцінює поверхню візуально. Якщо є подряпини або значні пошкодження, на першому етапі потрібно зняти більше матеріалу, а отже, обрати грубшу зернистість. Якщо вихідний матеріал не надто шорсткий і має мало дефектів та пошкоджень, для першого шліфування застосовується інструмент із більш дрібною зернистістю.

«Користувач хоче досягти бажаного результату з максимальною ефективністю. Тому на відносно добрій вихідній поверхні потрібно застосовувати інструменти з не занадто грубою зернистістю, щоб кількість наступних етапів обробки була якомога меншою» — розповідає Гартвіґ Данґендорф. Великою помилкою було би при цьому переходити з грубої зернистості одразу на значно дрібнішу. «У такому разі грубі кінчики будуть просто загнуті й закриють собою нерівності знизу. На дотик поверхня гладка, але зовсім не відповідає бажаній якості. При шліфуванні поверхонь можна пропускати максимально один ступінь зернистості. Ця послідовність є вирішальною» — наголошує фахівець. Наприклад: хто починає обробку за допомогою шліфувальної стрічки зернистістю 120, може пропустити наступний ступінь зернистості (150) й одразу ж продовжувати із зернистістю 180. Наступну ступінь зернистості (220) також можна пропустити, а для чистового шліфування зернистість 240 буде ідеальною. «У такий спосіб гострі виступи поступово знімаються. Саме тому важливо дотримуватися правильної послідовності зернистоті» — підсумовує Гартвіґ Данґендорф.

У хімічній промисловості гладка поверхня металу має дуже велике значення. Від якості обробки поверхні залежить довговічність резервуарів.

«При створенні гладкої поверхні потрібно слідкувати за правильною послідовністю зернистості й не пропускати окремі ступені зернистості». 

Гартвіґ Данґендорф, продакт-менеджер компанії Klingspor